Бої за гору Маківку Українських Січових Стрільців

Вони почалися одразу після приходу І куреня до Головецька.  З 23 березня й  по 4 квітня москалі двічі намагались  проломити на становищах Українських Січових Стрільців (У. С. С.) ліве крило маківської облоги, й безупинно непокоїли стрілецькі застави нічними виправами. Але чуйність стрілецьких сотень та їх цільний вогонь раз-у-раз нівечили задуми москалів.

Після кількох невдалих спроб проломитися на становищах У. С. С., москалі після Великодня спробували щастя на правому крилі маківського фронту. Але рішучий протиудар двох стрілецьких сотень (Дудинського та Московського), що прийшли вчасно на поміч, ліквідував і цю виправу москалів. Коли нарешті їм відпала охота добувати Маківку й на фронті стало спокійніше, ввесь курінь стягнули 17 квітня до Головецька і одна третя куреня виїхала на відпочинок до Коша, що стояв тоді у Замковій Паланці, коло Мукачева. Зате незабаром із Коша прийшло на доповнення 400 новобранців.

Тимчасом прусській дивізії, що стояла ліворуч 130 бригади, вдалося 24 квітня здобути верх Острий і таким чином опанувати долину Орави, що промощує шлях на Сколе. Тоді й на заході австро-німецькі армії готувались до рішучої офензиви. Московське командування, що  одразу  дізналося про наміри противника, зібралося випередити його в іншому місці, в районі  Південної Армії. Воно кинуло сюди масу нових полків і 28 квітня почало свою офензиву боєм на Маківці.

Маківку боронили австро-угорські частини, зложені з кількох сотень 35 п. кр. оборони й мадярських та галицьких ополченців. У. С. С. стояли тоді в запасі бригади у Грабівці та Головецьку.

Слаба

облога Маківки

не витримала сильного удару москалів, що спершу ввечері  демонстрували від сходу, на правому крилі, а потім, уночі, вдарили на ліве крило й розбили його.


Мапа  бою на Маківці 1 травня 1915 року

Курені У. С. С. стривожили вночі. До протинаступу вислали на Маківку 3 сотні І. і 2 сотні ІІ-ого куреня (сотні Будзиновського, Мельника та 1 чету сотні  Левицького). Лише сотню Вітовського, сотню Московського й решту сотні  Левицького залишили в запасі. І. курінь спрямували на ліве крило Маківку а II. півкурінь пішов у напрямі північно – західного верху . Вже близько 5 год. ранку У. С. С. почали протинаступ. Москалі, що серед ночі не встигли зорієнтуватись  в околиці й, заскочені несподіваною появою Стрілецтва, захитались. Після одногодинного кривавого бою сотні Будзиновського й Мельника відібрали утрачений верх, і І  курінь зігнав москалів до Головчанки, де чимало ворогів підчас безголової втечі потонуло. На місці, бою ворог залишив багато вбитих та у стрілецькі руки попало кілька стрільців і  кількасот полонених. Близько  10  години перед полуднем  частина У. С. С. (І курінь) зійшла до села, знову обидві сотні ІІ-ого куреня перейшли на верх  і скріпили  облогу становищ, що їх займали галицькі ополченці.

Після невдачі на лівому крилі, москалі націлилися знову на праве крило, на сам верх та на південне узбіччя гори. Добути гору з цього боку було куди важче,  проте вони сподівалися на більший успіх. Скоріш за все , сподівались на слабкий опір противника. Тимчасом себе обдурили. Бо й тут наскочили на стрілецькі сотні.

Підготовку до наступу почали   29 квітня. Два дні і дві ночі добиралися вони стрімким узбіччям до стрілецьких становищ. Але раз-у-раз соромно мусили повертатись  у долину. За ці дні багато лягло їх від цільного вогню стрілецьких крісів і 2 скорострілів, що пильнували самого верху.

Зранку 1 травня великою перевагою їм удалося загнути: крайнє праве крило на узбіччі Маківки й захопити верх тоді, коли обом скорострілам довелось зійти в допомогу на долину. Проти такої сили москалів, що йшли тоді добувати верху, сам. вогонь, стрілецьких крісів був заслабий. Разом з тим  москалі  обстріляли  стрілецькі становища вибухівками, новою зброєю, проти якої стрільці не мали чим боронитись. З могутньою силою вдарила й ворожа, артилерія з верхів Кливи, Погару та з Тухлі. Москалі зайняли верх гори і частину хребта. В московський полон попало кілька австрійських сотень і частина сотень Мельника й Будзиновського. Чимало стрільців загинуло і чимало поранених вибухівками.

На підмогу стрільцям підійшли 3 сотні І куреня і 2 сотні: мадярських новобранців. Мадярські сотні й решта війська обох стрілецьких сотень рушили в напрямі верху та сотні І куреня ліворуч. Почався гарячий, нерівний бій. Москалі боронили на горі  добуті
становища цілі дві годині. Мадярські сотні, вийшли швидко з бою їх решта порозгублювалися в густому борі. Ввесь тягар тої нерівної боротьби ліг на Стрілецтво. І воно вийшло знову переможцем над московською силою.

Двічі рушала стрілецька лава догори, двічі відскакувала в долину. Коли нарешті на допомогу вдарила австрійська гармата й загородила москалям дорогу назад і, коли вогонь прорідив трохи московські лави вони захиталися. За третім ударом стрільці з радісним окликом переможця багнетами промостили собі дорогу на верх. Московська маса розскочилась від удару на всі боки і в паніці злетіла в долину. Нагорі залишилася сила-силенна тих, що згинули за «царя і вітчизну». Чимало ворога потрапило і в полон. Цією новою, славною перемогою українського Стрілецтва закінчилася передостання дія змагань за Маківку. Перемога на Маківці є не лише світлим чином стрілецької зброї. В бою за цю гору, що її не могли вдержати інші частини австрійської армії, виявилась вся  сила стрілецького духа й волі.

Але перемога коштувала Стрілецтву чималих кривавих жертв 47 товаришів  по зброї заплатило за перемогу  своїм молодим життям, 76 — ранами; кілька десятків стрільців утратило волю.

Перед цим збірним геройством Стрілецтва схилили голови навіть ті, що досі не визнавали йому ціни.
«Українці! З великою гордістю можете дивитися на Ваші геройські вчинки. Кожний мусить бути гордий на приналежність до Вашого корпусу, який має право назвати , себе обраними. Я певен, що в кожній небезпеці можна на Вас покластися. Щоб ці бажання сповнились — тричі слава!»Так дякував Стрілецтву, в денному наказі, командант 55 дивізії ген. Фляйшман.

Ясна річ, що найбільше захоплення викликала перомога Стрілецтва серед народу. Воно ж вислало в ряди У. С. С. своїх синів. Воно жило тим самим бажанням, кріпилось  тими самими сподіваннями, що й сини на полі бою. Перемога на Маківці була також їх перемогою