Офензива Українських Січових Стрільців 1915 р.

 В січні з’явилися в Карпатах 3 німецькі, гарно одягнуті, озброєні та забезпечені всім дивізії. Корпус Гофмана й німецькі дивізії зайняли фронт від Ужока до Волової. Разом творили вони нову т. зв. «Південну Армію» під проводом ген. Лінзінгена. Помітне тут те, що в одному з його перших наказів до війська проголошено інструкції, як військовій владі і відділам поводитися з місцевим населенням.

У цьому наказі була пояснена різниця між лояльними до Австрії «русинами» й москвофілами. Досі австрійські відділи, головно мадярські стяги, цієї різниці не робили й поводилися з усім українським населенням, галицьким і закарпатським, наче з ворожим.Дуже часто дрібного непорозуміння або безіменного доносу досить було, щоб судити невинних людей.. Майно українців чужинні війська безкарно грабували. Про варварську поведінку австрійської військової влади і крайової адміністрації з українським населенням у Галичині з початком війни було тоді вже загально відоме, тому, мабуть, ген. Лінзінген і видав цей розумний наказ. Бо мир із населенням краю, де йдуть воєнні дії, дає армії — лише користь.
Офензивні дії почалися 21січня. Після впертих кількаденних боїв на верхах, галицько-мадярської границі, союзні стяги перемогли ворога і ввесь фронт перейшов до Галичини. Обидва курені Українських Січових Стрільців (У. С. С.) йшли на чолі своїх бригад і висилали стежі.

Радісно забили стрілецькі серця, коли сотні вийшли на перші верхи галицького Бескиду.


Четар Григор Трух
Командант чети і знаменитий провідник стеж
1 лютого переможний похід спинився на верхів’ях гори Станеще (І курінь) і у спаленому Вижлові (II курінь) на північний схід Верецьких. Москалі закріпилися на горі Явірник Великий і завзято боронили Лавочне. Того самого дня вночі І  курінь вийшов під проводом сот. Горука в напрямі Тарнавки, що на північ Лавочного, щоб обходом примусити москалів до відступу з верхів Лавочного.  2 лютого, курінь зайняв становища над Лавочним, але до бою не дійшло, бо москалі зарання покинули фронт. Ця нелегка, але славна нічна виправа коштувала куреню великих жертв: 86 людей потрапило до лікарні з відмороженими кінцівками і чимало з них залишилося каліками. Зима була тоді дуже люта, морози досягли більш 30°.

Чертина австрійсько-російського фронту в районі І куреня У.С.С. 20 березня 1915 року
Підчас боїв за Явірник австрійське командування вжило вперше важких гармат. Їх кількох цільних пострілів, що впали 2 лютого, було досить, щоб  відбити москалям  охоту спротиву. Наслідки таких цільних пострілів були великі. Один із них попав у землянку на Явірнику, де відпочивав  відділ москалів. В могутній ямі, що її вибила граната мерзеру, залишилася маса пошматованого тіла, перемішана з землею й деревом землянки. Взагалі мерзери дали союзним арміям велику послугу на всіх фронтах.
Після п’ятиденного відпочинку в Тарнавці,  10 лютого обидва курені перейшли як запас бригад до Славська, де примістилась була також команда 55 дивізії.
Москалі, в тим часом скріплені чисельно й технічно — заходились відсунути Південну  Армію знов на Бескид. Насамперед вони намагались перемогти австро-угорські стяги на Магурі й Татарівці, потім, в березні й квітні, на Кливі та Маківці.
Перший курінь пішов на становища, спершу  на гору Кичерку, пізніш на Татарівку. Дві його сотні перейшли на гору Маґуру в розпорядок 131  бригади полк. Бергера; цю бригаду москалі незабаром розбили й обидві стрілецькі сотні ледве  врятувались від смерті. До 19 березня курінь проходив службу в бойовій лінії або стояв у запасі бригади у трачці коло залізничної станції, або в селі. Другий курінь після кількаденного простою у Славську теж пішов 16лютого на деякий час скріпити бойові становища на г. Татарка.

Австрійська важка гармата 
Після перерви в боях коло Славська, II. курінь перейшов . березня до посту 130 бригади до Грабівця Скільського, що лежить між горами Кливою й Маківкою. Коли москалі почали добиратися до слабих місць  130 бригади на Кливі й Маківці, їй послали і І. курінь. Він прийшов 21 березня до присілка Головецька, що лежить по західному боці г. Маківки й перебрав завдання боронити долини потоку, що впливає до Головчанки. Крім цього, він мав тримати зв’язок із німецькою дивізією, що її  частини займали сусідню гору, Плішку. Для цього команді куреня надано ще 2 мадярські сотні зі скорострілами, яких стрілецькі курені не мали. Сотні куреня зайняли становища в долині потоку й на північно-західному схилі Маківки.
Таким чином обидва курені У. С. С. у сусідстві під наказами одної бригади й потім разом здобували слави на Маківці.
130 бригадою командував полк. Осип Вітошинський, родом українець. Він щиро полюбив Стрілецтво і залишився йому прихильним  до кінця своєї служби.