Заснування Українських Січових Стрільців та перші походи

Початки стрілецької організації.  28. червня 19І4. р. під час величавого краєвого Сокільсько-Січового Здвигу, що відбувся з нагоди сотих роковин народин національного генія України, вулицями Львова пройшов величавий, багатотисячний похід січово-сокільських організацій. У цьому поході, в передніх його лавах, ішли стрункі ряди Січових і Сокільських Стрільців. Попереду кінний відділ Січових Стрільців.


Січові Стрільці

І. з провідниками всіх стрілецьких організацій, за ним частинно озброєні сотні й чети: академічного товариства Січових Стрільців, львівських Січових Стрільців.
II. Бориславців, Яворівців і Сокільських Стрільців зі Львова. Всі — в одностроях.

Це був перший прилюдний виступ нової стрілецької організації, що поставила собі за мету підготувати українську молодь до збройної розправи з найгрізнішим ворогом українського народу — з Москвою.

Сама ідея військового вишколу молоді зародилась ще кілька років перед світовою війною, напевно в 1911 р., таки серед самої молоді. Її почали, здійснювати в тайних, чи напівтайних середньо – шкільних і університетських пластових та освітніх гуртках.

Навчання підрозділу Вишколу УСС на стрільниці
Навчання підрозділу Вишколу УСС на стрільниці 

Але щойно за балканської війни, коли помітно загострилося суперництво між Росією й Австрією й помічено неминучий конфлікт між цими державами, ця ідея, виплекана в душах української молоді, найшла відгомін і в політичних колах і серед тодішніх спортово-руханкових товариств, Січей і Соколів.

15. грудня 1912. р. довірочні збори «Українського Студентського Союзу» вирішили почати військове навчання серед молоді, та 16 грудня Міжпартійний Комітет узявся випрацювати й передати владі на затвердження статут «Українського Стрілецького Товариства». Рівночасно «Український Січовий Союз» піклувався про затвердження статутів для свого «Товариства Українських Стрільців». Коли обидва статути влада відкинула, голова «Січового Союзу»  К. Трильовський виєднав у галицькому намісництві затвердження  іншого статуту «Товариства Січових Стрільців», що був майже вірним перекладом статутів польського «Стшельца». Після затвердження 18 березня повстає у Львові перше стрілецьке товариство «Січові Стрільці», до якого незабаром приєднуються товариства на провінції.

Першим провідником «Січових Стрільців» у Львові став відомий львівський адвокат  В. Старосольський, його заступником Д. Катамай, пізніші старшини У. С. С. Товариства «Січових Стрільців» формально залишилися самостійні, цього вимагав статут, але насправді їх об’єднувала і провадила ними т. зв Стрілецька Секція при «Укр. Січовому Союзі». Незабаром до «Січових Стрільців» вступив і академічний стрілецький гурток, що його організували колишні члени середньошкільних пластових гуртків під проводом студ. філософії І. Чмоли. Та коли під час праці академічне товариство не згодилося признати над собою верховодства «Січового Союзу», тоді він 25. січня 1914. р. заснував у Львові інше товариство під назвою Січові Стрільці, де головою вибрано  Р. Дашкевича, згодом старшину київських Січових Стрільців. Крім цих обох осередків стрілецького руху, восени 1913. р. повстав у Львові ще й третій — «Стрілецький Курінь» при товаристві «Сокіл», з гуртками на провінції.


Сотня січових стрільців під час військової підготовки.

Такий був початок на галицькій Україні стрілецького руху, що взявся пропагувати серед української суспільності ідею збройної боротьби і працювати для віднови української збройної сили. Змагання української молоді натрапляли спершу на великі перепони, головна від краєвої адміністрації. Вона старалася спинити новий рух, і вдержати його бодай у «безпечних» і нешкідливих межах. Ідея військової організації з трудом промощувала собі шлях і серед власного громадянства. Бо воно, зайняте тоді геть чисто культурною роботою й боротьбою за політичні права народу в Галичині, виявило для цієї ідеї мало розуміння. Та ці перепони ентузіазму української молоді не зменшили. Вона, не оглядалась на «тверезі» голоси старших, училась воєнного ремесла, невтомно популяризувала гасло «війна за Україну» й за її державну самостійність.

Правда, ця праця не йшла спільно, в одній організації, вона розбивалася на три осередки. Але всі вони залишалися в постійному контакті між собоюі і в деяких імпрезах виступали разом.

До Січових Стрільців І. – належали самі студенти вищих шкіл і ця організація обмежилась лише на Львів. Складом і програмою праці вона була наче школою старшин. Працювала вона у двох напрямках: над ідеологічним перевихованням молоді під гаслом збройної боротьби за самостійність нації й над усебічною підготовкою своїх членів до воєнного ремесла.

Для цього студентська молодь вже на початку 1913. р. почала видавати ідеологічний журнал «Відгуки» під редакцією студ. університету О. Кучерішки. Девізом цього журналу була українська держава і збройна боротьба за її самостійність.

Коли ще цілий 1913. р. військово-вишкільна праця Січових Стрільців І. була доволі слаба й обмежувалась загалом теоретичними викладами, вже в шкільному році 1913-14. вона сильно оживилась. Крім теоретичних курсів, члени товариства відбувають боєві вправи, вчаться стріляти. Деякі члени, нпр. О. Квас, В. Кучабський, Б. Гнатевич і ін. взялися складати українську військову термінологію й підручники. Внаслідок цієї праці з’явились ще до війни в «Бібліотеці вічного революціонера» перші три підручники про кріси системи Манліхера і про військову картографію.


Українські Січові Стрільці

Так само і в «Січовому Союзі» йшла жива організаційна й вишкільна робота. Вже в 19ІЗ. р. повстало кілька товариств на провінції, у 1914. р. їх число, не зважаючи на різні перепони від адміністрації, значно зросло так, що до війни Союз начисляв їх 96. Дуже енергійно і з великим – успіхом працювали товариства в основному у Львові під проводом Р. Дашкевича, в Бориславі під проводом  Ф. Левицького і в Сокалі під орудою О. Демчука та в Яворові.

 Січові Стрільці II. у Львові гуртували насамперед міський елемент, ремісників і робітників. Роботу проводили студенти університету, які творили в товаристві першу чету. Тут повстала й окрема жіноча чета під орудою студ. університету О. Степанівної, згодом  хоружого У. С. С. Січові Стрільці II. й бориславський відділ перші добули більшу кількість крісів системи Верндля, Манліхера і Кропачка.

В березні 1914. р. знову обєднались обидві львівські стрілецькі організації С. С. І. і С. С. II. до спільної праці. Тимто и живіше пішла робота не лише у Львові, але й на провінції. Результатом цієї спільної праці обох товариств було поширення сітки товариств, скріплення вишкільної праці й видання першого повного «Правильника піхотинця”.

І з третього осередку стрілецької організації, товариства «Сокіл», вийшло кільканадцять стрілецьких гнізд на провінції. Як слід працювали секції в Тернополі, в Чорткові, Золочеві, в Городку та у львівському повіті. Львівський курінь під проводом визначного діяча сокільського руху С. Горука, а потім від весни 1914р. під командою  С. Шухевича, раз-у-раз зростав.


Отаман Семен Горук, командант куреня 1. полку У.С.С. в однострою сотника Сокільських стрільців 1914р.

Сокільські стрільці вчилися військової муштри, боєвої справи і владжували курси стрільби. «Запорозькі Вісти», тодішній орган «Сокола-Батька», пропагував ідею військового вишколу і друкував фахові статті з різних ділянок військового знання.

На весну 1914. р. всі стрілецькі товариства почали готуватися до великого краєвого Сокільсько-Січового Здвигу на червень. На це свято повинно було все зорганізоване стрілецтво явитися в одностроях.

І дійсно 28 червня виступило в поході  500 умундурованих і наполовину озброєних стрільців.
Коли сполудня на здвиговому  майдані станули вибрані чети стрілецтва до боєвих вправ, саме тоді надійшла до Львова телеграфічна звістка, що в Сараєві, столиці окупованої Австро – Угорщиною балканської провінції Босни, від кулі сербських змовників упав наслідник престолу архікнязь Фердинанд із дружиною. Цим чином мстилася невелика Сербія за окупацію Босни.
Цей постріл, що його вимірили у груди Фердинанда, сербський націоналізм і московський імперіалізм, що йому допомагав, був гаслом до світової війни.

Завдяки Стрілецтву, український народ Галичини став до неї хоч психічно трохи підготований. Стрілецтво саме ввійшло в цей світовий крутіж як активний оборонець національних прав у Галичині і як авангарда визвольних змагань українського народу.